2
Так, тошно й моторошно. Сидіти коло відчиненого вікна і слухати дощ, що каже про все нездійсненне й втрачене. Та невже це колись проковтнеться й перетравиться? та невже це колись зміниться? Так складно бути людиною і весь час відчувати цей гул приреченості. Мабуть, така наша доля – шкодувати про все, скоєне і нескоєне. Шкодувати й чахнути від самотності й нерозуміння ніким.