1

Я відчуваю, що живу в силіконовому світі. Все оточення – брехня й бутафорія. Вона ніяка, немає запаху чи кольору, проте мозок вперто намагається її переварити й зрозуміти. Всі її помилки сприймає на свій рахунок й думає, думає, думає. Йому важко.  Часто прокидаючись мокрою, тремтячи від змішаних почуттів, я шкодую. Про сказане, подумане. Слова й вчинки мішаються всередині, мені погано, мене ...

2

 Так,  тошно й моторошно. Сидіти коло відчиненого вікна і слухати дощ, що каже про все нездійсненне й втрачене. Та невже це колись проковтнеться й перетравиться? та невже це колись зміниться?  Так складно бути людиною і весь час відчувати цей гул приреченості. Мабуть, така наша доля – шкодувати про все, скоєне і нескоєне. Шкодувати й чахнути від самотності й нерозуміння ніким.

1

Мабуть, моїй фантазії буде дуже складно.Розриваючи голову і допомагаючи їй божеволіти від одночасних приливів радості, смутку й апатії. І я маю не той пентіум в усіх сенсах, він не надто потужний, до того ж глючить при кожному вдалому моменті. Шия, що його тримає, часом хитається, немов маятник, чим ще більше змішує його файли. Таке дивне відчуття, коли пентіум накачується нікотином ...