1

Мабуть, моїй фантазії буде дуже складно.Розриваючи голову і допомагаючи їй божеволіти від одночасних приливів радості, смутку й апатії. І я маю не той пентіум в усіх сенсах, він не надто потужний, до того ж глючить при кожному вдалому моменті. Шия, що його тримає, часом хитається, немов маятник, чим ще більше змішує його файли. Таке дивне відчуття, коли пентіум накачується нікотином чи алкоголем. Миготить, блимає, шумить, а згодом вимикається й перезавантажується, прокидаючись десь забутим і розгвинченим і спостерігаючи чужі обличчя й невідоме місцезнаходження. Проте потроху програми запускаються, і все стає не таким гнітючим. Відчуваючи чуже тіло поруч, врешті розплющується ліве око й допомагає правому в повному сприйнятті картини. Енного кольору стіни, стеля й підлога. Недопалки, пляшки, всі ці найпевніші учасники вчорашнього вечора, невтомно нагадують про сильне бажання проблюватись, що зникло вчора при вимкненні, проте відновилось сьогодні з потрійною силою. Зригнути б десь в туалеті, проте де його знайти? Навпомацки, з болем в усіх місцях, пробивати собі дорогу, переступаючи через всих свідків тої оргії. І все заради тих майоріючих вкінці дверей, щасливих дверей порятунку, колись з любов"ю обклеїних плакатами. Останнє тіло – і ціль. Чи майже ціль. Відчинивши їх подальше завдання  хіба що покладатись на нюх, що великодушно приводить тебе до такого хтиво бажаного санвузла. Ще мить – і твій віндовс запускається знову, тим самим продовжуючи свою складну роботу. До наступного перезавантаження, звісно.