1

Я відчуваю, що живу в силіконовому світі. Все оточення – брехня й бутафорія. Вона ніяка, немає запаху чи кольору, проте мозок вперто намагається її переварити й зрозуміти. Всі її помилки сприймає на свій рахунок й думає, думає, думає. Йому важко. 

Часто прокидаючись мокрою, тремтячи від змішаних почуттів, я шкодую. Про сказане, подумане. Слова й вчинки мішаються всередині, мені погано, мене нудить. Вдома брудно, ступати без шкарпеток не варто. Не можна як в віршах пройти босоніж по холодному кахелю за кавою. І я одягаю капці, що теж зовсім не віддають віршами. Все просто, ми не в кіно.

Але коли одягаюсь й виходжу з дому, все здається зовсім не таким страшним. Це розуміння ще одного початку, руху вперед, мабуть.